Календарні святилища предків

Ще за декілька тисячоліть до Різдва Христа наші пращури досконало володіли знаннями про зоряне небо, планети, закономірності змін фаз місяця, річний сонячний цикл, пори року, на основі чого формувалися і відбувалися відзначення основних дат, святкувань, ритуалів, загалом весь уклад життя, які до певної міри збереглись понині. Для ведення календарів облаштовувалися обсерваторії-святилища – місця точного часу.
Астрономічно-календарне стародавнє святилище на Лисині Космацькій (1465 метрів вище рівня моря) відкрив і детально описав професор Микола Кугутяк («Кам’яні старожитності Космача», написано у 2007, Старожитності Гуцульщини, написано у 2011). У святилищі добре збереглися рукотворні жертовна яма (як її прийнято називати) і тунель, за допомогую яких фіксувалося місце знаходження сходу сонця у дні літнього (тунель) і зимового (жертовна яма) сонцестояння. Наклавши і продовживши на картах регіону кути і азимути відповідно до схеми наведеної у книгах М. Кугутяка, з’ясувалось, що складовими святилища були природні утворення, а саме: гірські вершини, поселення в радіусі 30 км та вдалося розшифрувати низку раніше мало зрозумілих топонімів, які співвідносяться до святилища, а за назвами встановити його (святилища) межі і структуру. Для правильного тлумачення і розуміння давніх назв необхідно «зануритися» у глиб тисячоліть, у космогонічні уявлення, міфологію, звичаї, ритуальну символіку предків. Попри різні історичні реалії впродовж тисячоліть, міграції, переселення, війни, пошесті тощо санскрит праслов’янської мови залишив істотний слід на нашій території у назвах поселень, гір, річок, місцевостей, прізвищах.
Ми жодним чином не ратуємо за повернення до вірувань предків, а хочемо пізнати їхні вірування, звичаї, космогонічні уявлення, які є мало дослідженим і наразі неоціненним скарбом об’ємної історико-культурної спадщини. Важливими складовими цієї спадщини є: археологічні об’єкти – стоянки (місця життєдіяльності) давніх людей, сакральні об’єкти – місця святилищ, ритуальні камені, а також місцеві назви (топоніми). Топоніми постали в конкретних історичних і географічних умовах та відображають певні особливості, призначення, приналежність. Це своєрідна «книга», «мова землі», яка розповідає часто більше, ніж стародавні літописи і твори, ніж про свою історію пам’ятає народ. Відомий лінгвіст В.Кіфішин доказує міфо-ритуальне походження топонімів України задовго до грецької і шумерської цивілізацій (VІ-ІІІ тисячоліття до н. є). Багато назв тепер є незрозумілими, бо впродовж віків внаслідок міграційних, еволюційних процесів, відбулися певні зміни.
Побудова тут календарного святилища не випадкова. Територія Гуцульщини в давнину була відома покладами кухонної солі, соляними джерелами. Деякі збереглися і до нашого часу. Дослідження археологів свідчать про розвинуті соляні промисли у Текучій, Космачі, й інших поселеннях ще у ІІ – І тисячолітті до н. е., в часи Фракійського Гольштату. Тоді і всі наступні часи сіль була стратегічним продуктом, ознакою багатства та торгівлі. Доволі часто вона ставала джерелом виникнення воїн. Тоді сіль надзвичайно цінувалася. Довколо соляних джерел оселялися солеварщики, які обслуговували солеварні і були одночасно їх охоронцями. А для задоволення своїх календарних подій які відповідали релігійним, обрядовим, календарним потребам, вони влаштовували сакральні об’єкти.
По уявній прямій центру тунелю, на лінії літнього сонцестояння розташувалися м.Коломия, с. Акришора, с. Воскресінці, гори Погарина та Кичера Лючанська, а західний кінець показує на г. Говерла, та хр. Чорногора. Слово «Акришори» утворюється із двох частин – акри та шори. Корінь «акр» у згадуваних словах акрос, акріс відповідно до нашої теми перекладається як гострий, піднесений вгору (акробат), високий, крайній, верхній (акрополь означає верхнє місто). Тобто це є визначення крайньої північної межі (шори, лінії, обмеження) сходу сонця, коли воно сягає найвище точки над горизонтом (21 – 22 червня), після чого по найдовшій дузі, заходить за г. Добошанка.
Цей є найдовшим день. А день і ніч перед найдовшими (купальська ніч) відсвятковували надзвичайно велично. До цих днів було прив’язано багато легенд, звичаїв, повір’їв, тощо. До речі, гуцули донедавна святкували Купала на другий день після свята Івана, а за григоріанським календарем це дні літнього сонцестояння. Сонячне походження, очевидно, має і топонім Коломия. Коло – сонце, сонцеворот, мия – мея – мега – великий, велике, велика. Первинне ядро, оселя Коломиї була, очевидно, на місці Воскресінської гори – «місця сили», або на горі в Корничі, де бо знайдено безліч археологічних знахідкок. Отже, Коломия теж була складовою астрономічного святилища і назва відображала період сонцевороту, коловороту, великого (найвищого, наймогутнішого) сонця.
На лінії зимового сонцестояння, яка пролягає через центр жертовної ями (коли сонце сходить 21 – 25 грудня) розташовано такі об’єкти: гора Каменець поблизу села Снідавка, Терношорське мегалітичне святилище на горі Тешора, г.Лисинка між Ростоками та Білоберізкою і далі через буковинське село Стара Красношора, на заході – г.Добошанка. Перша половина топоніму Терношори – тер є скороченною формою від терра, територія, земля, терен, що означає найкоротший день, такий, коли сонце знаходиться найближче до землі, приземлене, притеренне і проходить тому найкоротший у цьому році шлях, заходячи на лінії за г.Говерла. Тож місцева назва Терношори має означати приземлену, притеренену межу (обмеження, шору), до котрої наближається у день зимового сонцестояння схід сонця, після чого знову починає «повертися» до весни.
На верхній плиті у центрі святилища, праворуч тунелю, є рукотворна виїмка, зорієнтована на схід, а в ній шість висічених поперечок. Це уявна лінія календарного екватора. Вона ділить сферу неба навпіл між зимовим і літнім сонцеворотами. Шість поперечок означають шість календарних місяців, коли день перевищує ніч, а сонце сходить у північному від екватора секторі. Решта шість місяців день завжди коротший від ночі, а сонце починає сходити південніше екватора. Рівнодення – єдина календарна стала дата, що є базотворчею точкою у побудові прадавніх календарів. На сході по екватору розташовані Камінь Довбуша у Завоєлах – печера Довбуша (Шешори) – гора Клифа Пістинська – гора Кичера над Вербовцем – г.Патрупало на околиці Кобак, а на заході – г.Близниця (хр. Свидовець, Рахівщина). Схід сонця фіксується два рази на рік. Це дні рівнодення – весняного і осіннього, що припадають відповідно на 21 – 22 березня і 21 – 22 вересня. Шеша у перекладі з санскриту означає повторення, рівність. Тобто Шешори перекладається як напрямок, межа, подвійна рівність сходу сонця, коли ніч і день мають однакову тривалість.
Праслов’яни та інші етноси цей день велично святкували як початок нового року, вегетації рослин, перемоги весни над зимою, повернення із вирію птахів тощо.
Від центру по периферії, в переважній більшості на вершинах гір або інших високих місцях теж обладнувалися святилища чи сигнальні пункти. Там у певні «сонячні» дні «новорічних» свят запалювалися ватри, влаштовувалися ігрища. Тоді гори виглядали дуже урочисто. На деяких із них до наших днів збереглися сліди давніх святилищ, деякі промовисті артефакти, топоніми, а то й цілі комплекси. Від ватри, горіння, жертовного вогню походять численні назви гір, урочищ: Погарини, Погарі, Погарці, Згари, Клеви, Клифи тощо. Наявність на них відповідних артефактів підтверджуються тематичними археологічними дослідженнями.
Як мовилось вище, у напрямку (шорі) зимового сонцестояння на межі Яворова (Безульки) і Снідавки розташоване мегалітичне Терношорське святилище, яке детально описав М.Кугутяк (2011). Розташований у підніжжя велетенський кам’яний круг, займає чільне місце у святилищі. Це прообраз сонця. Його діаметр складає 8 метрів. Круг розташований так, щоспрямовує чітко на південь. Центральною рисою святилища є грандіозна статуя, повернута на схід, вагою понад 100 тонн і висотою понад 10 метрів, яка нагадує в загальних рисах вагітну жінку. Це найбільша серед подібних відомих статуй Жінки, зменшені копії якої відомі ще із Трипілля. Тут же наявні інші античні артефакти, властиві подібнимсвятилищам: чашні камені, фалічний камінь, стопа, печера, жертовна яма, зооморфні камені, які відтворюють голову ящера, орла, бика, собаки або якоїсь іншої тварини.
За версією М.Кугутяка та С.Пушика, Терношорське святилище присвячено Жінці-матері, божественій Ладі, котра уособлювала достаток, родючість, плодючість, народження нового. В одному сакральному комплексі, неподалік від Лади, розташовані села Малий і Великий Рожен (від рожениці, родити) та Бабин (жінка, мати), що, за припущенням С.Пушика, підкреслює належність до культу Богині, Жінки, Матері. За нашою версією, статуя жінки, кам’яний диск, фалічний камінь та інші артефакти і розташування святилища у підніжжі г.Терношора, через яку проходить азимут (шора) зимового сонцестояння, свідчать також про приналежність його до сонячного авторономічного календарного святилища з центром на Космацькій Лисині. В цьому контексті за народними повір’ями і святкуваннями, вагітна жінка й інші об’єкти ознаменовували народження нового Бога-Сонця. Подія ототожнювалася з перемогою дня (Білобога) над ніччю (Чорнобогом). З цієї сакральної точки Сонце «повертало» на літо. Цікаво що у Римській імперії (до н. е.) 25 грудня теж відзначили свято народження Сонця.
Наявність жертовної ями, сонцеподібного каменя-диску й інших рукотворних, чи частково оброблених каменів, зорієнтованих за основними азимутами (як і на Лисині), свідчать про той факт, що Терношорське святилище було одночасно ще автономним, додатковим, чи контрольним календарним святилищем для обслуговування місцевого населення. На продовженні лінії зимового сонцестояння, між селами Ростоки і Білоберізка є гора Лисинка (951 метрів вище від рівня моря). На ній, очевидно, теж було місцеве календарне святилище. Зменшене «Лисинка» може свідчити про приналежність і підпорядкованість центральному.
На каменях у центрі святилища Космацького, в радіусі 30-40 м, є 12 чашних каменів – видовбані правильної форми виїмки, які, за припущенням М.Кугутяка, символізують 12 місяців у році, 12 знаків Зодіаку, сонячний цикл. Відтворені Сергієм Піддубним (Код України-Русі, 2011) за Велесовою книгою стародавні назви місяців свідчать про їх відношення до зодіакальних сузір’їв і в той же час сонячного циклу. Подібні чашні камені з більшими і меншими виїмками є й на інших святилищах Карпат – Писаному Камені, Ґреготі, Сокільському, Протятих Каменях тощо.
Отже, Космацьке астрономічно-календарне святилище було найвищим і найбільшим за площею серед відомих в Україні, а, можливо, і поза її межами. Його вік – понад 3,5 тисяч років. Складовими святилища були: г.Говерла, яка і тепер є найвищою вершиною українських Карпат (2061 метрів віще від рівня моря), гори Близниця (1883), Добошанка (1757), Терношора (999), Лисинка (951), Воскресінська, дочірні святилища – Терношорське, Камінь Довбуша у Завоєлах, Писаний Камінь, Протяте Каміння, Шешорське, Пістинське тощо. На Чорній Горі (Піп Іван) жертовне каміння знищили при будівництві обсерваторії, але збереглася традиція іти в купальські дні на цю гору.
Гігантське календарне святилище і його складові, а також інші численні мегалітичні святилища мають неабияке пізнавальне значення, це своєрідна книга, з допомогою якої можна «прочитати» наше славне історичне минуле. Вмотивоване, на основі системного підходу і санскриту, розшифрування власних назв уможливлює нового погляду на історію і місце краю в системі історичних координат, сприятиме переосмисленню деяких догм, відновленню генетичної пам’яті, збереженню етно-культурної спадщини. Тому необхідно провести всестороннє і поглиблене вивчення цього комплексу, а також міфів, легенд і передань, вжити відповідних заходів щодо облаштування туристичних маршрутів, інформаційного забезпечення Але, щоб зберегти античний сакральний календарно-астрономічний комплекс, необхідно оголосити його історико-археологічною пам’яткою державного значення. А, насамперед треба організувати його надійну охорону, з метою попередження некваліфікованих археологічних розкопок, руйнування окремих об’єктів.