Нічні пригоди на Зосиній Волі
Якщо вірити легендам, то чи не в половині старих кам’яниць середмістя старого Станіслава (нині – Івано-Франківськ) колись були будинки розпусти. Натомість краєзнавці запевняють, що то все «пристойні споруди». Насправді жриці кохання працювали в інших місцях, йдеться у публікації Івана Бондарева (report.if.ua/ gazeta).
Отже, перша повія засвітилась у Станиславові ще на початку XVIII ст. У 1719 році на площі Ринок спалили таку собі пані Звізченську. Ходили чутки, що вона відьма, навіть народила від диявола потворне немовля. Хоча була тая пані звичайнісінькою шльондрою, бо за аморальну поведінку двічі виганяли з міста. А коли вона вчергово повернулася, батьки міста не витримали та й наказали спалити…
За офіційною версією, вулиця Зосина Воля отримала свою назву через доньку Потоцького Софію (Зосю), яка звільнила тутешніх жебраків від сплати податків. Утім подейкують, що колись там мешкала відома повія Зося, яку «воліло» чи не всі чоловіки Станиславова.
Так чи інакше, але саме Зосина Воля (сучасна Коновальця) стала осередком розпусти та найвідвертіших сексуальних фантазій. За даними австрійської поліції, у 1907 році в місті налічувалось 198 офіційних повій і 710 їхніх незареєстрованих колежанок. Знаєте, де вони заробляли?
Нещодавно на полицях книгарень з’явився автобіографічний роман Александра Гранаха «Ось іде людина» у перекладі Галини Петросаняк. Зокрема, він описує, як у 1910 році прибув до Станиславова, де на вулиці Зосиній Волі служив його брат-артилерист. Коли хлопець запитував перехожих, як пройти у той керунок, люди дивились на нього «недовірливо і безцеремонно». Як потім з’ясувалося, Зосина Воля кішіла борделями, тому навіть питати про неї у місті вважалось непристойним.
Гранах настільки цікаво описує свій перший візит у бордель, що я наведу невеликий уривок з його споминів:
«Однієї ночі я, хвилюючись, пішов на вулицю Зосина Воля. Будинки розпусти стояли один біля одного. Там був гармидер, хаос, ринок живого товару. Старші чоловіки, гімназисти, солдати поодинці і гуртами сновигали сюди-туди. Усі скрадалися, немов злодії. Спочатку кожен ішов мовби байдуже, потім раптом, змішуючись з натовпом, пірнав в один із борделів. Втомлений і нещасний від своїх щоденних гонінь і поневірянь, я тинявся довкола одного з таких будинків. І ось раптом надійшов гурт чоловіків, і я, змішавшись з ними, прослизнув досередини, опинившись у борделі пана Кіммеле.
Кіммеле був трохи більший від ліліпута, але плечі мав надзвичайно широкі, виглядав як велетенський куб, зі своїми довгими закрученими догори вусами й потилицею бугая; своїм ситим голосом він, наводячи порядок, покрикував на гостей: «Тут поводяться пристойно, беруть дівчину, платять і йдуть. А хто буде нахабніти, може дістати ножа під ребра». Усе заспокоювалось, і Кіммеле з чотирикутною пляшкою горілки йшов у задню частину будинку, де були сходи на другий поверх. Там сиділи десь з вісім або десять дівчат, деякі зовсім молоді, втомлені й зніяковілі. Інші старші, з яскраво нарум’яненими щоками — на всіх зовсім короткі спідниці, тож можна було бачити їх стегна угорі, куди не сягали панчохи, і ще далі. Я сів у кутку, спостерігаючи, як один із гостей підвівся, вказавши на дівчину. Вона теж встала й від повногрудої, широкої в стегнах дами з триповерховою рудою зачіскою і зв’язкою ключів отримала ключа і рушник. Гість дав дамі гроші і пішов за дівчиною. Інший зробив те саме, потім третій, четвертий. Згодом перша дівчина повернулася, запалила цигарку. Одні йшли, інші поверталися». Варто зауважити, що Гранах скоро став своїм у пана Кіммеле, де виконував обов’язки вишибали.
(Далі буде)
Тематичні екскурсії по Івано-Франківські області (Станіславову).
Туристична фірма «Окрайна»
http://www.okraina.com.ua/tours/karpaty/