Ех, і вміли наші діди парубкувати (ч. 2)
Коли у роки Першої світової війни Станиславів зайняли царські війська, кількість жінок легкої поведінки різко зменшилася. Російська поліція звітувала лишень про 85 повій, 35 з яких працювали неофіційно. Адже через бої у місті запровадили комендантську годину. Віднині офіцерам можна було сидіти у рестораціях до опівночі, ходити у кіно до 23-ої, а цивільним взагалі було заборонено з’являтись на вулиці після 10-ої вечора.
Війна та шльондри
Але повії знаходили можливість займатись своїм давнім ремеслом. Мало того, їхню діяльність можна сміливо ототожнювати із рухом опору клятим загарбникам. Наприклад, у 1916 році до міської влади звернувся комендант Березинського полку господін Федоров. Обурений поручик скаржився, що венеричні хвороби косять ряди нижніх чинів його прославленого полку. Офіцер просив негайно вжити заходи та посилити контроль над продажними жінками. У магістраті розібрались і відповіли, що «солдатам не треба було вимагати вільної любові безоплатно». Але все ж таки провели примусовий медогляд, у результаті 16 жінок госпіталізували.
Золоті часи для повій настали у 1919 році, коли Станиславів став столицею ЗУНР. У місті було багато старших офіцерів і чиновників зі Східної України. Цілими днями вони просиджували у рестораціях, пропиваючи казенні гроші. Мемуарист Андрій Чайковський згадує, що їм допомагали випорожнювати кишені «різні дами, котрі товаришать зі старшинами, а ті їх угощають різними лаківками, лікерами, папіросками і чого душа забагне. Вони всі веселі. Бо чого ж їм журитися? Пропаде Україна, минуться українські старшини, то прийдуть польські. То все одно, лиш щоб можна при них поживитися».
Чайковський чи то наврочив, чи то напророчив. Незабаром оті всі «офіцери та державні мужі» зникли. А повії залишились. Їм вистачало роботи й за Польщі.
(Далі буде)
Тематичні екскурсії по Івано-Франківські області (Станіславову).
Туристична фірма «Окрайна»
http://www.okraina.com.ua/tours/karpaty/